Актова зала. Екран. На екрані – слова «Рік 33-ій. Голод... Голод...». Стіл, застелений вишитою скатертиною, розламана хлібина, кетяги червоної калини, гілочка зеленого барвінку, у стакані з житом свічка...
Так у Чортківській ЗОШ І-ІІІ ст. №2 розпочався вечір Пам’яті жертв голодомору 1932-1933-х років.
Звучать слова: «Кажуть, Господь випробовує тих, кого любить... Багатовікова історія українського народу – це літопис життя і смерті народу-мученика, доля якого була дуже трагічною... Сьогодні ми хочемо скликати живих, небезпам’ятних до тих сіл і хуторів, до тих криниць і спільних ям, куди скидали виснажені тіла наших батьків і матерів, братів і сестер, дідусів і бабусь...» Заступник директора школи з виховної роботи Нестеренко Н.М., запаливши скорботну свічку, запрошує до слова директора школи, вчителя історії, кандидата історичних наук Кульчицького Р.В.
Витримавши невелику паузу, Руслан Володимирович почав говорити: «Кожен народ має свою власну історію – глибоку і прозору, іноді замулену і прикидану, але ту, яку сам створив. Хоча історію нашого народу намагалися замовчати, приховати, та, на щастя, ці спроби провалювалися. Бо як можна приховати жертв трьох голодоморів: 1921-23-х, 1932-33-х, 1946-1947-х років? Не забудуть українці той «славнозвісний» Закон «5-ти колосків» від 07 вересня 1932 року, яким керівництво Радянського Союзу фактично заборонила українцям володіти їжею. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали у селян усі внутрішні фонди – продовольчий, фуражний і навіть насіннєвий. «Червона мітла» промітала трасу голоду «Харківщина, Житомирщина, Сумщина, Полтавщина, Київщина, Одещина, Чернігівщина, Дніпропетровщина. Враховуючи ненароджених дітей, жертвами голоду стали близько 12-ти млн.. наших співвітчизників, причому більшу половину їх становлять діти віком від 6-місяців до 17 років.
Факт умисно організованого голодомору 1932-1933 РОКІВ визнано геноцидом українського народу вже багатьма країнами світу. Тож пам’ятаймо про тих, хто постраждав від голодомору та репресій у минулому столітті. Нехай викричавши давній біль, віднайде себе наш народ, який достойний прекрасної долі». У залі – тиша...
Ведучі вечора Слободян А., Павліковська Л. читають уривки із особливого видання – Книг народної пам’яті, книги-меморіалу «Голод – 33».
Учні декламували скорботні поезії П. Головатюка, Т. Коломієць, Адлера Короліва, Д. Головка «Обдирали селян», «Весільна балада 1933»та ін..
З проникливими словами про пам'ять людську, необхідність пам’ятати свою історію, своє минуле, знати правду про минуле, якою і страшною вона б не була, бо без правди цієї неможливий процес оновлення й очищення, звернувся до присутніх отець Роман, сотрудник Собору Верховних апостолів Петра і Павла. Після «Білої молитви братика» у виконанні учня 3-А класу Пендзія О. прозвучала спільна молитва за упокій душ жертв голодоморів. Хвилина мовчання. Пісня «Свіча» у виконанні учениці 8-А класу Ніколайчук А.
Заключні слова ведучої: «Цей вечір пам’яті назавжди залишиться у наших серцях спомином німого смутку за убитих голодом і репресіями, а також вірою у світле майбутнє України».